Юрій Винничук - український літератор, пише як прозу, так і поезію. Прочитавши його твір (будь який) можна сказати, що вони лякають своєю реалістичністю. Іноді навіть хочеться запустити книгою в автора через ті емоції, які передані нам твором, тут є ненормативна лексика, відверте знущання, самоіронія це все одночасно смішно, “смачно” і гидко, можливо не найкращий спосіб привернути читача, та все ж його твори наділені тою чарівністю, яку хочеться пізнати. Те що відбувається в його романах, може статися і певно стається з кожним, читаючи ти ніби слухаєш розповідь друга, чи розмірковуєш над своїм життя. Я б назвала його творчість дуже чоловічою, або ж таким собі посібником про те, що відбувається в голові українських парубків. В це складно повірити, оскільки Юрій Винничук вже давно не парубок, та не дивлячись на те, що йому 63 роки в Україні його творчістю цікавиться більше молодь. Сам автор цьому дивується тому, що на його презентації не приходять його старі читачі, ті які приходили 10-15 років тому, та він і сам завжди почуває себе ліпше в компанії молоді, каже, що з старими немає про що поговорити. Особливу увагу в його творчості я завжди звертаю на львівський колорит, значення деяких слів доводиться шукати, інколи вони дивують, та в більшості мимоволі починаєш згадувати своє дитинство, хоч у творі й близько про нього не йдеться. Навіть та сама ненормативна лексика викликає посмішку, це не ті “матюки”, які ми звикли чути на вулиці, це щось корінне українське, те що може й гордість викликати не було б то ненормативною лексикою. Його творчість є близькою до українського народу, колоритною, саме це є головним, не забувати своєї батьківщини.
" Музика - то життя! Не вона тобі, а ти їй повинен віддаватися! - гукав він униз, перехиляючись через перила. - Це не вона живе для тебе, а ти мусиш жити для неї! Дихати нею, пити її і їсти! Ти вся мусиш стати музикою! Вся! Від стіп і до голови! До останнього свого подиху!" Юрій Винничук.
Немає коментарів:
Дописати коментар